ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Загрузка...

Головна Архітектура. Будівництво → Методи архітектурного проектування (за Б.Г.Бархіним)

Співвідношення форми і змісту в композиції архітектурного об'єкта виступає в єдності структури і функції. Функція організує структуру, структура - визначає функцію.

Внутрішня побудова виявляє своєрідність даного типу споруди, її специфічні особливості. Організація об'ємно-просторової структури є якісним критерієм внутрішньої побудови об'єкта.

Зв'язки, що формують структуру в архітектурному об'єкті, можуть бути функціональними, залежними від конкретної діяльності і виражатися як комунікації (пішохідні, транспортні). Композиційні зв'язки, як правило, будуть візуальними. Вони виражаються як безпосередній зоровий контакт або як послідовність візуальних кадрів, що формують просторово-часовий ланцюг вражень від об'єкта, що потім складається в єдиний синтезуючий художній образ.

Зовнішня форма об'єкта виражає внутрішню побудову і створюється у взаємозв'язку з іншими об'єктами просторового середовища, у яких об'єкт розміщається.

Специфічне орієнтування об'єкта до навколишнього простору виступає як якісна своєрідність його побудови.

Взаємодія зовнішнього і внутрішнього

Варто мати на увазі, що внутрішня побудова безпосередня зв'язана з зовнішньою структурою і є її функцією, як у функціональному, так і в композиційному аспектах.

Проектування об'єкта як системи дає розуміння зв'язку об'єкта з зовнішнім середовищем. Містобудівний підхід визначає кожен архітектурний об'єкт як систему, що входить до складу іншої, більш складної просторової системи; стосовно неї перша система виступає як компонент. Так, житловий будинок — система стосовно його компонентів — секції і квартир, у той же час він один з компонентів просторової системи — групи будинків чи ансамблю. Зовнішня і внутрішня структура завжди знаходяться в єдності і взаємопроникненні.

СМетоди архітектурного проектування (за Б.Г.Бархіним) хема 8

Відносність категорії системи і її компонентів

1 — квартира; 2-житловий будинок — система стосовно квартир і компонент групи будинків; 3 — група будинків; 4 — житловий комплекс; 5 — житловий район; 6 — місто

Вибір взаємозв'язків зовнішнього і внутрішнього простору впливає на архітектурний і конструктивний задум проекту, на композиційний прийом у цілому.

Формування інтер'єру у взаємодії з зовнішнім природним середовищем підвищує комфортні - функціональні і естетичні якості рішення внутрішнього простору. Розкриття громадських і житлових будинків до навколишнього середовища служить засобом художньо-емоційного і психофізіологічного впливу.

Необхідно враховувати послідовність естетичних вражень, що виникають при русі поза будівлею й усередині її. "Досконалість організації внутрішнього руху і стане основною біологічною якістю створюваного нами організму, інакше кажучи, ступенем зв'язку між здійсненою спорудою і її призначенням" [Ле Корбюзье, 110].

Таким чином, предметом архітектурного проектування стає взаємодіюча система архітектурного об'єкта і середовища.

Функціональна доцільність

Функціональний метод розкриває внутрішні зв'язки, обумовлені призначенням будівлі, технологічними процесами, що відбуваються в даній матеріальній оболонці. Принцип доцільності, "користі" архітектурного твору розкривається в прагненні щонайкраще задовольнити матеріальні і духовні потреби суспільства при розумному мінімумі витрат. На функціональні вимоги впливають рівень розвитку техніки й економіки, особливості побуту і культури, кліматичні і топографічні умови. Приступаючи до проектування, архітектор визначає обов'язкові (закономірні) і необов'язкові (бажані) функціональні зв'язки. Цій меті служить методика складання функціонально-оперативних схем для запису інформації про стан об'єкта, використовуючи апарат теорії графів [124, стор. 11 - 21].

Розробка об'ємно-планувальної структури, композиції ширше функціонального рішення. Функціональнасхеманеможевикористовуватися в якостіреальної естетичноїструктури. "Форма визначається функцією, але перевершує її, оскільки художня уява може її супроводжувати без збитку для неї" [Ф.-Л. Райт, 184, стор. 245].

Істотно для методики комплексного проектування введення поняття "поводження" об'єкта, що визначає взаємодію компонентів усередині системи в часі. Процеси, що відбуваються в об'єкті, показують динаміку, разом з тим просторова структура будівлі дає їм статичне вираження. Подолання цього протиріччя знаходить своє відображення в ідеї гнучкого просторового рішенняяк житлових, так і громадських будівель. "Одного функціонування для мистецтва недостатньо — разом з тим... не знайдеться нікого, хто став би затверджувати, що красивому дозволено погано функціонувати" [Г.Б.Бархін, 62, стор. 37].

Роль конструктивного задуму

Саме формулювання завдання архітектури як створення матеріального середовища шляхом штучного виділення певної частини простору як матеріальної оболонки об'єму показує необхідність злитості архітектурно-просторового і конструктивного задумів і ту роль, що приділяється техніці як засобу створення архітектурної споруди.

Комплексний метод припускає одночасну розробку архітектурної і конструктивної структури будівлі. Будь-яке удосконалювання конструктивного і технічного рішення є удосконаленням архітектурного рішення. Усяка робота над організацією простору є робота над технікою, усяка робота над технічною проблемою є робота над рішенням простору. Структурне мислення, розвинене в архітектора в процесі навчання, дозволяє вирішувати подібні задачі синтезу конструктивної і композиційно-образної побудови об'єкта.

Видатний архітектор Фелікс Кандела висловив думку про те, що сучасну архітектуру можна створювати як скульптуру, що сприймається "зсередини". Інструментом, що дозволяє створити ці "скульптури", служать різні структури, і архітектор повинний уміти користатися цими структурами. Тому в учнях архітектурних шкіл, на його думку, необхідно розвивати структурну уяву.

Ця думка майстра розкриває найважливіше завдання проектування, що полягає в створенні цілісності архітектурної і конструктивної структури будівлі, зв'язку форми і конструкції. Взаємовплив техніки і художньої творчості являє собою складний суперечливий процес, що знаходить свою єдність у композиції архітектурного твору.

Література

1.Архітектура. Короткий словник-довідник. /За загальною редакцією А.П.Мардера. – К.: Будівельник, 1995. – 334 с.

2.Бархин М.Б. Методика архитектурного проектирования в системе архитектурного образования: уч.-метод. пособие для архит. вузов и факультетов. – М.: Стройиздат, 1969. – 224 с.

4.Пономарев Я. Психика и интуиция. – М.: Политиздат, 1967.

5.Райт Френк Ллойд. Будущее архитектуры. М.: Госстройиздат, 1960.

6.Симонов П. Роль эмоций в приспособительном поведении живых систем. //Вопросы психологии, 1965, № 4.

7.Выготский Л.С. Психология искусства. - М.: Педагогика, 1987. - 344 с.

8.Фресс Поль, Пиаже Жан. Экспериментальная психология. – М.: Прогресс, 1966.

9.Чепелюк Ю.В. Архитектурная композиция как выражение "целого"-"единого". -К.: НИИТИАГ, 2000. – 30 с.

10.Панова Л.П., Шубович С.О. Методичні вказівки до вивчення курсу "Архітектура композиція. Композиція-сприйняття". Частина 1. - Харків: ХДАМГ, 2001. - 60 с.

11.Жмурко Ю.В., Панова Л.П. та ін. Методичні вказівки до вивчення курсу "Архітектурна композиція. Композиція-сприйняття". Частина 2. - Харків: ХДАМГ, 2002. - 60 с.