ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Загрузка...

Головна Архітектура. Будівництво → Велика китайська стіна

Могутні товщі лесу відкладалися не тільки на величезних приморських низовинах, але й у горах, що оточують їх. І схили гір, і лесові плато посічені глибокими ущелинами та ярами. Там, де поверхня рівна і ґрунт придатний для ріллі, особливо на півдні лесового плато, повсюди зеленіють поля.

Від підніжжя гір до морських узбереж розляглася Велика Китайська рівнина, заповнена намулами Хуанхе і Янцзи. Рівнина всуціль розорана та засіяна. У дельті Янцзи старанно оброблений кожний клаптик землі.

Крім рису, основної зернової культури Китаю, тут вирощують бавовну, чай, шовковицю, різноманітні фруктові дерева, пшеницю, кукурудзу, просо, гаолян і чумизу. Гаолян і чумиза (різновиди проса) не бояться посухи і засолених ґрунтів, до того ж скоростиглі. Не менше за зерно цінні їхні могутні стебла, що слугують на безлісій рівнині і паливом, і будівельним матеріалом, і сировиною для виробництва паперу. Великі посіви олійних культур - арахісу, рапсу, кунжуту, сої.

Через усю Велику Китайську рівнину простягнувся Великий Китайський канал, довжина якого 1700 км. Коли наприкінці 6 ст. територія Китаю була об'єднана в єдину імперію, виникла необхідність з'єднати окремі ділянки каналу. У 13 ст. канал уже з'єднував столицю Пекін із багатими південними районами. По ньому до столиці везли рис, шовк, мідні вироби, морські продукти, перли, дорогоцінні метали, слонову кістку. Не завмерло життя каналу і сьогодні.

Династія Мін

Мін династія в Китаї в 1368—1644 pp. Заснована в 1368 р. після вигнання монголів і повалення монгольської династії Юань колишнім буддійським ченцем, вихідцем з соціальних низів Чжу Юаньчжаном. Це був жорстокий правитель, але йому вдалося повернути країну до процвітання. Величезні земельні володіння, що належали монгольській знаті, були передані у власність держави. Значну частину цих земель потім передали у володіння феодалам або в користування чиновникам. Були створені також маєтки, що належали безпосередньо імператорському дому. Частина державного земельного фонду була передана в користування селянам. Був посилений контроль держави за містами. Мінська імперія вела напружені війни з монголами і японськими піратами, що нападали на береги Шаньдуна.

У 1374р.японськийфлотзазнавсерйозноїпоразкибіляостроваЛюцю. Корея та Тонкій визнали себе васалами Китаю. Територія імперії простягалася від Південної Маньчжурії до Тібету й Індокитаю. У мінський період зростали міста, збільшився грошовий обіг, розквітало ремісниче виробництво, розвивалася мануфактура. Останні спеціалізувалися на виробництві шовку, фарфору, зброї. Вже в XV ст. мінські кораблі були озброєні гарматами.

У країні існувало 33 великих торгових пункти, куди привозили товари з усього Китаю і з-за кордону. На початку XV ст. до берегів Індокитаю, Яви, Суматри, Цейлону, Індії та Африки здійснено кілька морських експедицій. Сім найбільш вдалих з них очолював видатний флотоводець Чжен Хе.

Китай придбав зручно розташовані торгові факторії і встановив панування на морських шляхах значної частини Тихого та Індійського океанів. У XVI ст. Китай вів напружені війни з монголами і японцями. Останні нападали на узбережжя Фуцзяні і гирла р. Янцзи, а в 1592—1598 pp. вторгайся в Корею. У1618 р. почався наступ на Мінську імперію маньчжурських племен. У результаті цього вона втратила свої володіння в Південній Маньчжурії.

Усі зовнішні досягнення Мінської імперії нейтралізувалися тим, що становище селян не тільки не поліпшувалося, але й погіршало. Посилилася практика захоплення у селян їхньої землі. У 1628 р. в Шеньсі почалися масові антиурядові виступи. У1631 р. розрізнені групи повстанців, об'єднавши свої сили, здійснили похід на схід. З цього часу повстання охопило весь Північний Китай.

У1636 р. уряд зняв з маньчжурського фронту частину військ і направив їх проти повстанців. Імператор видав едикт, в якому пообіцяв амністію тим, хто складе зброю. Повстання пішло на спад. Але в 1639 р. повстанці знову почали збиратися під знамена одного зі своїх колишніх вождів — Лі Цзичена. Зібравши величезне військо, Лі Цзичен у 1640— 1643 pp. захопив кілька великих міст і оволодів обширною територією. Він реорганізував своє військо, знищивши самостійні загони, і намагався створити єдину армію з централізованим командуванням. У провінції Сичуань на чолі повстанців стояв Чжан Сяньчжун, давній соратник Лі Цзичена, який разом з ним брав участь у повстанні в провінції Шеньсі, а потім вступив зі своїм загоном в Сичуань. Чжан Сяньчжун у Ченду заснував свою державу, проголосивши себе "царем Великої західної держави".

У1644 р. повстанці здійснили похід на столицю і 25 квітня вступили в Пекін. Останній імператор династії Мін повісився. Знатні землевласники вирішили використати для боротьби з повстанцями війська, що знаходилися на маньчжурському фронті під командуванням Саньгуя, який просив маньчжурських князів надати йому допомогу. Об'єднані сили китайських феодалів і маньчжурів завдали поразки повстанцям і примусили їх відступити. У Пекіні з 1644 р. встановилася влада маньчжурської династії Цін.