ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Архітектура. Будівництво → Значення досліджень архітектури й містобудування України доби Гетьманщини

Проведений у цьому розділі аналіз дає підстави для висновку про значну інтенсивність містобудівних процесів у Наддніпрянщині, Слобожанщині й Північному Лівобережжі у взаємодії консервативних і поступових тенденцій в усіх аспектах містобудівного розвитку. На відміну від міст цих регіонів, міста тої частина України, що лишилася під владою Речі Посполитої, у 2-й половині XVII - 1-й третині XVIIІ століть переживали стагнацію і занепад. Тому в містобудуванні західних земель України в цю добу спостерігаються застійні явища й виразно переважають консервативні тенденції.

Результатом містобудівних процесів доби Гетьманщини стало формування містобудівного каркасу і основних рис архітектурного середовища українських міст з притаманною їм структурою, розплануванням, ієрархічністю композиції, гармонійним зв'язком з природним ландшафтом, естетичною виразністю. Просторовий устрій міст, сформований на період другої половини XVIII ст., значною мірою обумовив їхній містобудівний розвиток у ХІХ і ХХ століттях і нині становить невід'ємну складову національної архітектурно-містобудівної спадщини.

Для монастирських комплексів розглядуваної доби виявлено 2 основних варіанта взаєморозташування основних функціональних зон - концентричний і послідовний. З'ясовано, що католицькі та греко-католицькі монастирі на західних землях і православні монастирі в інших регіонах розвивалися за традиціями, притаманними кожній з цих конфесій. Тому не може бути вироблено спільної для всіх конфесій класифікації композиційних типів монастирів. Поточнюючи висновки попередників, пропонується розрізняти такі композиційні типи монастирів:Для католицьких - замкнутий; компактний; блокований.Для православних - павільйонний центричний; павільйонний лінійний (фронтальний).Для греко-католицьких - блокований, павільйонний лінійний (фронтальний).

У просторовому устроєві й розплануванні всіх комплексів розглядуваної доби - як фортифікаційних, так і монастирських - спостерігаються спільні особливості: опанування архітектурними комплексами ландшафтних зон високої композиційної активності; ізоляція внутрішнього простору архітектурних комплексів від довкілля; чітка ієрархічна структура будівель і споруд; тенденція до регулярності.

У четвертому розділі ''Розпланувально-просторові вирішення і архітектурно-пластичні особливості основних типів будівель і споруд'' аналізуються архітектурні вирішення будівель і споруд розглядуваної доби. Подана загальна характеристика розпланувальних і об'ємно-просторових розв'язань споруд. Показано, що у добу Гетьманщини набули розвитку споруди різних функціональних типів - житлові, громадські (культові, адміністративні, навчальні тощо), оборонні, виробничі і т.д. Проте провідним функціональним типом упродовж усієї доби були церковні будівлі як такі, що уособлювали найважливіші суспільні функції.

У православному церковному будівництві виділено дві чітко окреслені типологічні групи, які найбільше розвинулися саме в цю добу.

Перша з них відроджує розпланувально-просторові структури мурованих храмів Княжої доби і несе деякі впливи західного бароко. Ці храми відомі тільки в мурованому будівництві й не мають прототипів у дерев'яній церковній архітектурі. Вони тринавові, з трансептом, шестистовпні, хрещато-банні, багатоверхі.

Друга типологічна група пов'язана з розвитком розпланувально-просторових композицій, традиційних для українського дерев'яного монументального будівництва ще з попередньої доби. Особливістю доби Гетьманщини стало те, що храми цієї типологічної групи набули значного розвитку як у мурованому, так і в дерев'яному будівництві. Їх можна розподілити на два підтипи:1 - тридільні одно- триверхі (найпоширеніший тип невеликого парафіяльного храму);2 - хрещаті центричні, серед яких є підтипи: п'ятидільних одно- п'ятиверхих (рідше - триверхих); дев'ятидільних з різною (як правило - непарною) кількістю верхів (один, п'ять, дев'ять).

Окрім цих основних типів, які були наймасовішими й визначали картину архітектурного розвитку доби Гетьманщини, існували й розвивалися маргінальні типи православних храмів - безбанні зального типу, триконхові, тетраконхові, а також різноманітні контамінації основних типів. Простежено генезу й еволюцію тетраконхових храмів, запропонована їхня класифікація.

Розгляд культових споруд інших конфесій дозволив зробити висновок про те, що у неправославній культовій архітектурі розглядуваної доби панували тенденції ретроспективізму, особливо властиві іудейській та ісламській сакральній архітектурі. Для католицького костельного будівництва під кінець доби характерна майже буквальна ретрансляція центральноєвропейських взірців.

Для архітектурно-пластичних вирішень будівель і споруд розглядуваної доби характерні:- відкритість, розімкненість композиційних побудов;- переважання об'ємних композицій над фронтально-площинними;- центричність та ієрархічність форм;- поєднання мальовничості силуетів і форм з регулярністю розпланувальної побудови, що забезпечує логічність архітектурної форми і ясність її візуального сприйняття;- тектоніка на основі неканонічно (декоративно і символічно) трактованого ордера;- вживання однакових пластичних засобів для будівель усіх функціональних типів: кількість застосованої пластики залежала тільки від ступеня репрезентативності будівлі.

У стильовому відношенні в архітектурі України розглядуваної доби чітко розрізняються два напрямки:- провінційне відгалуження центральноєвропейського бароко в західних регіонах;- суттєво відмінну від бароко стилістику, що розвивалася у Наддніпрянщині, на Лівобережжі й Слобожанщині.

Стиль архітектури доби Гетьманщини досі звично називали ''українським бароко''. Як показало наше дослідження, таке визначення є некоректним внаслідок глибокої феноменологічної відмінності стилістики архітектури України доби Гетьманщини від європейського бароко. Попри проникнення під кінець доби барокової стилістики і навіть рококо, українська архітектура розвивала власні засади як в типології, так і в архітектурно-пластичних вирішеннях. Тому стилістично архітектуру України доби Гетьманщини можна визначити як ренесансно-бароковий синтез в умовах хронологічної ретардації.

ВИСНОВКИ

Результат дисертаційного дослідження є теоретико-методологічним. Це пропозиції до концепції основних особливостей формування і розвитку містобудування й архітектури на теренах України в добу Гетьманщини, що включають такі основні положення:

1. Архітектурно-містобудівна спадщина доби Гетьманщини в межах регіонів України розподілена дуже нерівномірно. Це відображає характерну для цієї доби різну інтенсивність процесів розвитку архітектури й містобудування по регіонах. Найбільше об'єктів архітектурної та містобудівної спадщини зосереджено у Середній Наддніпрянщині та Північному Лівобережжі ( 24 % споруд, 38 % комплексів, 30 % міст), в Галичині (38 % споруд, 13 % комплексів, 5 % міст), а найменше - на Півдні України (3 % споруд, 8 % комплексів, 19 % міст). Ця регіональна нерівномірність процесів розвитку архітектури й містобудування вперше кількісно охарактеризована в цьому дослідженні. Регіони з високою інтенсивністю архітектурно-містобудівних процесів становлять найбільший інтерес для дослідника.